Методична скарбничка

Проблема методичного об'єднання вчителів початкових класів:
Формування і розвиток соціально направленої особистості з почуттям національної свідомості і патріотизму засобами сучасного уроку.
Проблема, над якою працюю:
Розвиток творчих здібностей та пізнавальної активності молодших школярів.

З досвіду впровадження сучасних
 інноваційних педагогічних технологій
 вчителя початкових класів
Надлацької ЗШ I-IIIст.
Надлацького НВО
Донченко Юлії Федорівни

План роботи

1.    Суть інноваційних технологій у навчально-виховному процесі.

2.    Активні методи навчання.

3.    Роль вчителя у процесі їх використання.

4.    Нетрадиційні форми роботи як засіб підвищення ефективності сучасного уроку.

Сьогоденні умови розвитку засобів навчання сучасної шкільної освіти зумовлюються зростаючими інтеграційними процесами, домінантними складовими яких є нові інформаційні технології (НІТ).

На сучасному етапі розвитку інформаційного суспільства мультимедійні технології є просто необхідними.

Поява інноваційних інформаційних технологій в педагогіці не є випадковістю. Педагогіка вже давно шукає шляхи досягнення якщо не абсолютного, то високого і стабільного результату в роботі з класом у школі. У декого є заперечення філософського або практичного характеру. Однак усі згодні з тим, що певна адаптація школи до комп’ютерного століття необхідна. Єдиної ж думки про те, якою вона повинна бути, на сьогоднішній день не існує.

Сучасна освіта неможлива без упровадження інноваційних форм і методів, які роблять увесь процес навчання ефективнішим, а отже, і більш якісним. Національна доктрина розвитку освіти України у ХХІ столітті передбачає поступовий перехід від репродуктивної, авторитарної освіти до освіти інноваційного гуманістичного типу. У гуманістичній педагогіці суб‘єкти процесу навчання діють разом, паралельно та спільно, є партнерами, тому на уроках має переважати діалогічний стиль спілкування, відбуватися взаємодія між учнями (інтерактивне навчання), підтримуватися ініціатива дітей учителем, власний досвід учня максимально залучатися у процес навчання. Поділ класу на малі навчальні групи дає змогу оптимально використовувати такі інноваційні педагогічні технології, як технологія критичного мислення і активні методи навчання. Під час уроків діти можуть спільно висловлювати свої думки, підбирати докази, обмінюватися думками, колективно знаходити правильне рішення. В цій роботі вони мають психологічні переваги: відпрацьовують комунікативні навички, не бояться помилятися, під час навчання взаємини між учнями і вчителем будуються на довірі.

Основою інноваційної педагогіки є твердження, що людина – це саморозвивальна система, що все пропускає через своє усвідомлення і свою душу. Тому мають змінитися ціннісні орієнтації вчителя. Він має уявляти, що перед ним не просто діти, яких треба виховати, а яскраві, неповторні індивідуальності, що їм необхідно допомагати в отриманні і засвоєнні досвіду старшого покоління, їх треба розвивати і цінувати.

Інноваційні методи навчання спрямовані передусім на розвиток особистості учня. Їх основу складає власний досвід дитини, що стає базою при здобутті знань з окремих предметів. Великого значення в цьому процесі набуває мотивація учня, тобто внутрішнє спонукання до активної діяльності. Дитина має бути налаштованою на успіх, потребу в самоактуалізації, реалізації своїх потенційних можливостей. Що ми розуміємо під інноваціями? Т.А.Кучеренко, М.Є.Смірнова, О.В.Мамоніна під інноваціями передбачають:

- сприйняття навчального процесу як цілісної взаємодії двох рівноправних її учасників – учня та вчителя;

- постановка мети розвитку особистості та розвиток різноманітних форм мислення кожного учня;

- зорієнтованість педагога на особистість учня, перевага організаційної і стимулюючої функції;

- діалогічний стиль спілкування, взаємодія між учнями (інтерактивне навчання), підтримка ініціативи дітей;

- основні форми навчання – групова та індивідуальна, що ґрунтується на довірі до дитини, на здатності її відповідати за себе;

- максимальне залучення власного досвіду учнів;

- мотивація на „досягнення”, утвердження почуття гідності особистості, її діяльності.

Інноваційне навчання виходить за межі методу і підручника. У такому навчанні організаційні форми і методи змінюються на творчу імпровізацію вчителя. На його можливість відкривати, розробляти, удосконалювати і застосовувати властиві лише йому підходи до навчання.

До методів, які формують пізнавальну мотивацію дітей, відносяться передусім активні методи навчання. Вони спонукають дитину міркувати над тим, що вона робить.

Методи активного навчання засновані на загальних принципах:

- навчання залежить від мотивації;

- від минулого та сучасного досвіду;

- від активного включення учасників у цей процес.

Під час роботи учень має змогу читати, обговорювати, включатися у процес розв‘язання проблем, спостерігати, застосовувати нові знання і навички на практиці, отримувати зворотній зв‘язок.

В даний час ведеться робота над створенням умов для всебічного розвитку дитини, поглибленого оволодіння знаннями з метою подальшого професійного самовизначення і соціальної адаптації.

Особливістю роботи, яку ми проводимо, є організація навчального процесу з поділом класу на кілька підгруп при вивченні практично всіх предметів. Сформовані за принципом диференціації заняття у фронтальній формі поєднуються з роботою в малих групах та індивідуальною роботою.

Безумовно, не всі викладачі «створені» для інтерактивних технологій. Проте їх використання дає можливість для фахового зростання, для зміни себе, для навчання разом з учнями.

Зробити перший крок допоможе сам новий підхід до навчання та його мети, за якого викладач відверто може визнати себе не спеціалістом і отримати «право» не знати відповіді на ті або інші запитання (до того ж багато запитань з будь-якого предмета не мають однозначної або єдино правильної відповіді). З іншого боку, після декількох старанно підготовлених уроків викладач зможе відчути, як змінилося ставлення до нього учнів, а також сама атмосфера в класі - і це послужить додатковим стимулом до роботи з інтерактивними технологіями.

Для ефективного застосування інтерактивних технологій, зокрема щоб охопити весь необхідний обсяг матеріалу і глибоко його вивчити (а не перетворити технології на безглузді «ігри заради самих ігор»), педагог повинен старанно планувати свою роботу, щоб:

• дати завдання учням для попереднього підготування: прочитати, продумати, виконати самостійні підготовчі завдання;

• відібрати для уроку або заняття такі інтерактивні вправи, які дали б учням «ключ» до освоєння теми;

• під час самих інтерактивних вправ дати учням час подумати над завданням, щоб вони сприйняли його серйозно, а не механічно або «граючись» виконали його;

• на одному занятті можна використовувати одну (максимум — дві) інтерактивних вправи, а не їх калейдоскоп;

• дуже важливо провести спокійне глибоке обговорення за підсумками інтерактивної вправи, зокрема акцентуючи увагу й на іншому матеріалі теми, прямо не порушеному в інтерактивній вправі;

• проводити швидкі опитування, самостійні домашні роботи з різноманітних матеріалів теми, які не були пов’язані з інтерактивними завданнями.

Для зміцнення контролю над ходом процесу навчання за умов використання інтерактивних технологій викладач повинен попередньо добре підготуватися:

• глибоко вивчити та продумати матеріал, у тому числі додатковий, наприклад, різноманітні тексти, зразки документів, приклади, ситуації, завдання для груп тощо;

• старанно планувати і розробити заняття: визначити хронометраж, ролі учасників, підготувати запитання й можливі відповіді, виробити критерії оцінки ефективності заняття (докладно описуючи хід занять, автори намагалися максимально полегшити підготовку викладача до проведення заняття);

• мотивувати учнів до вивчення шляхом добору найбільш цікавих для учнів випадків, проблем; оголошувати очікувані результати (мети) заняття й критерії оцінки роботи учнів;

• передбачити різноманітні методи для привернення уваги учнів, підтримання дисципліни, необхідної для нормальної роботи аудиторії; цьому, зокрема, можуть сприяти різноманітні вправи-розминки, письмовий розподіл ролей у групах тощо.

Передбачається, що оцінювання навчальних досягнень учнів за умов застосування інтерактивних технологій відбуватиметься у формі схвалювання будь-яких, навіть щонайменших успіхів та зусиль учнів. Коментарі щодо учнівських дій, навіть такі, що містять критику, мають починатися з позитивних зауважень. Коригування неточних, неправильних відповідей та дій можливе лише у формі пропозицій діяти інакше: «Можлива інша відповідь»… , «Існує інша точка зору»…, «Можна сказати (написати, зробити) інакше»…. Передусім необхідно дати право самому учневі переглянути свій початковий варіант дій.

Методика перевірки навчальних досягнень учнів має відповідати меті та методиці викладання предмета. Якщо для перевірки знань існують традиційні способи оцінювання, то перевірка навичок потребує набагато більше часу, а переконатися у виховному ефекті навчання безпосередньо на уроці взагалі майже неможливо. Цінності, особисте ставлення проявлятимуться в реальному житті; завдання ж учителя – дати учням можливість висловлювати й захищати особисту думку в будь-яких навчальних ситуаціях у класі та поза школою.

Оцінюючи результати інтерактивного навчання, необхідно враховувати такі умови:

• підтримувати баланс перевірки знань, навичок;

• використовувати традиційні та інтерактивні технології оцінювання;

• застосовувати групове, змагальне та індивідуальне оцінювання, самооцінку та взаємооцінку учнів;

• обговорювати з учнями критерії оцінювання;

• враховувати досягнення класу та індивідуальний прогрес учнів.

РОБОТА В ПАРАХ

Однією з форм роботи в малих групах є робота в парах. Один із варіантів проведення:

• поставте учням питання для дискусії або гіпотетичної ситуації. Після пояснення питання або фактів, наведених у ситуації, дайте учням небагато часу для того, щоб продумати можливі відповіді або рішення самостійно;

• об'єднайте учнів у пари, визначте, хто з пари починатиме висловлюватись, і попросіть їх обговорити свої ідеї одне з одним. Краще зразу визначити час на висловлювання кожного з учасників пари і спільне обговорення. Це допоможе учням від початку звикнути до чіткої організації роботи в парах. Вони мають досягти згоди щодо відповіді або рішення.

Кожна пара обмінюється своїми ідеями та аргументами з усім класом, що допомагає провести дискусію.

«МОЗКОВИЙ ШТУРМ»

«Мозковий штурм»- це ефективний та добре відомий інтерактивний метод колективного обговорення, що широко використовується. Він спонукає виявляти свою уяву та творчість шляхом вираження думок усіх учасників, допомагає знаходити декілька рішень щодо конкретної проблеми.

Порядок проведення:

1. Запропонуйте учням сісти так, щоб вони почувалися зручно та -невимушено.

2. Визначте основні правила (див. далі).

3. Повідомте їм проблему, яку треба вирішити.

4. Запропонуйте учасникам висловити свої ідеї.

5. Запитуйте їх по черзі надходження. Не вносьте в ідеї ніяких коректив.

6. Спонукайте учасників до висування нових ідей, додаючи при цьому свої особисті.

7. Намагайтеся не допустити глузування, коментарів або висміювання яких-небудь ідей.

8. Продовжуйте доти, доки будуть надходити нові ідеї.

9. На закінчення обговоріть та оцініть запропоновані ідеї.

 Правила проведення «мозкового штурму», які можна запропонувати учням:

1. Під час «висування ідей» не пропускайте жодної. Якщо ви будете судити про ідеї та оцінювати їх під час висловлювань, учасники зосередять більше уваги на захисті своїх ідей, ніж на спробах запропонувати нові та більш досконалі.

2. Необхідно заохочувати всіх до висловлення якомога більшої кількості ідей. Варто заохочувати навіть фантастичні ідеї. (Якщо під час «мозкового штурму» не вдається отримати багато ідей, це можна пояснити тим, що учасники піддають свої ідеї самоцензурі - двічі подумають перед тим, як висловити.)

3. Кількість ідей слід заохочувати. Врешті-решт, кількість породжує якість. В умовах висування великої кількості ідей учасники мають змогу дати політ уяві.

4. Спонукайте всіх учасників розвивати або змінювати ідеї інших. Об'єднання або зміна раніше висунутих ідей часто спричинює висунення нових, що перевершують попередні.

5. У класі можна повісити такий плакат:

• Кажіть усе, що спаде вам на думку.

• Не обговорюйте і не критикуйте висловлювань інших.

• Можна повторювати ідеї, запропоновані кимось іншим.

• Розширення запропонованої ідеї заохочується.

РОЗВ'ЯЗАННЯ ПРОБЛЕМ

Більшість дилем (тобто суперечливих питань) можна вирішувати, застосовуючи метод розв'язання проблем, що складається з кількох етапів:

Аналіз проблеми. Що трапилося ? Чому? Хто в ній задіяний ? Хто може бути зацікавлений у її розв'язанні? Якої інформації мені бракує й де її можна отримати?

Пошук розв 'язання проблеми. Які способи її розв'язання? У чому їх переваги й недоліки? Які шанси і загрози вони несуть?

Вибір розв'язання. Яке розв'язання найкраще з точки зору загальноприйнятих цінностей, наприклад справедливості, а також інших критеріїв, наприклад низьких коштів або простоти? Які труднощі можуть з'явитися в процесі його реалізації? Якими будуть наступні кроки під час запровадження його в життя? Хто може ускладнити або унеможливити його? На кого можна розраховувати як на союзників?

«МІКРОФОН»

Метод «Мікрофон» дає змогу кожному сказати щось швидко, по черзі, відповідаючи на запитання або висловлюючи свою думку чи позицію.

Уявіть, що у вас в руках мікрофон і саме вам потрібно висловити думку. Тому інші учні не можуть говорити, кричати з місця, оскільки право говорити має тільки той, у кого «символічний» мікрофон.

РОЗІГРУВАННЯ СИТУАЦІЇ ЗА РОЛЯМИ (ПРОГРАВАННЯ СЦЕНКИ)

Мета: розігрування ситуації за ролями — визначити ставлення до конкретної ситуації або проблеми, набути досвіду шляхом гри.

Рольова гра імітує реальність призначення ролей, які вам дісталися, та дає змогу діяти «як насправді». Ви можете розігрувати свої ситуації, в яких ви вже побували. Вона допомагає навчитися через досвід та почуття.

В ході рольової гри учасники «розігрують у ролях» певну проблему або ситуацію.

Імітація: учні реагують на конкретну проблему в рамках заданої програми. Хоча ці два підходи мають різноманітні характеристики, вони доповнюють один одного і мають на меті: подальший розвиток уяви і навиків критичного мислення; сприяння висловленню суджень та думок; виховання в учнів спроможності знаходити і розглядати альтернативні можливості дій; виховання співчуття до інших людей.

Порядок проведення:

1. Якщо рольову гру використовують у навчальному процесі, то така драматична вправа потребує ретельної підготовки. Початкові вправи мають бути простими з наступним ускладненням.

2. Не чекайте відшліфованої гри з самого початку. Дайте учням можливість провести рольову гру та імітувати історичні й сучасні ситуації. Змінюйте види діяльності.

Інтерактивні технології (ІТ)можна представити як різновид активних методів навчання. Але ми виділяємо їх в окремий розділ, щоб підкреслити важливу роль цих технологій у сучасній освіті. Суть інтерактивних технологій полягає в тому, що навчання відбувається шляхом взаємодії всіх, хто навчається. Це співнавчання (колективне, кооперативне навчання, навчання у співпраці), в якому і вчитель, і учні є суб'єктами. Учитель виступає лише в ролі організатора процесу навчання, лідера групи учнів. Інтерактивні технології найбільше відповідають особистісно зорієнтованому підходу до навчання.

В процесі застосування інтерактивних технологій, як правило, моделюються реальні життєві ситуації, пропонуються проблеми для спільного вирішення, застосовуються рольові ігри.Тому ІТ найбільше сприяють формуванню в учнів умінь і навичок, виробленню особистих цінностей, створюють атмосферу співробітництва, творчої взаємодії в навчанні.

Успіх не шукатиме тебе, ти сам мусиш його шукати.

У. Братан

Багатогранна праця вчителя. Кожна її грань – це певні досягнення, відкриття, злети, любов, натхнення, творчість, і зрештою – життя. Як ювелір наполегливо шліфує дорогоцінне каміння, так вчитель відпрацьовує свої ідеї, надбання, винаходи.

Життя вчителя – це постійний пошук. Час не стоїть на місці, а отже і  життя йде вперед, вносячи свої корективи. Вчені роблять відкриття, створюються нові види рослин і тварин, вчителі впроваджують в практику інноваційні технології, звісно. Не забуваючи про те, що використовували колись. Адже «хто опанував нове, плекаючи старе, той може бути вчителем» (Конфуцій).

Реформування усіх сфер розвитку української держави значною мірою впливає на умови організації педагогічного процесу в сучасних школах. Це зумовлює принципово нові вимоги до діяльності вчителя та учня. Якщо до недавнього часу учень був об’єктом навчання, то тепер він, безперечно, - об’єкт активного навчання. Науковці стверджують, що активне навчання – це навчання, яке залучає учнів використовувати різні форми навчання і думати про те, що вони роблять.

На своїх уроках з курсу «Я і Україна» я намагаюся використати якомога більше тих новинок, що зацікавлять дітей. Адже звідси все частіше виникає необхідність ставити учня у позицію дослідника, вчити його спостерігати та аналізувати навколишні явища та події, пробуджувати у ньому цікавість до ще нерозв’язаних завдань, з якими він може зустрітися в майбутньому.

На більшості підсумкових уроків використовую логічно-опорні схеми за В. Ф. Шаталовим. Це один із нестандартних методів навчання, але дуже ефективний, оскільки симулюють активну пізнавальну діяльність. Також застосовую інтерактивну модель навчання (спеціальна форма організації пізнавальної діяльності, яка має конкретну, передбачену мету – створити комфортні умови навчання, за яких кожен учень відчує свою успішність, інтелектуальну спроможність). Її обов’язково пов’язую з краєзнавством.

Майже три тисячоліття тому Конфуцій казав: «Розкажи мені – і я забуду. Покажи мені – і я зрозумію. Примусь мене зробити – і я навчусь!»

І на сучасному етапі розвитку освіти діти дійсно навчаються, завдяки тому, що можуть повністю себе реалізувати. Вони не бояться висловити свою думку, критику, не бояться бути почутими (за правилами роботи в групах). На таких уроках вчитель повинен стати невидимим диригентом, який вміє вчасно почути, помітити, підтримати кожного учня. Коли діти працюють разом, вони формують навички, необхідні для самостійного життя:

·       Розв’язувати конфлікти;

·       Вміти активно слухати;

·       Критикувати думку, а не того, хто її висловив;

·       Аналізувати;

·       Приймати рішення…

Я завжди намагаюсь зробити урок цікавим, щоб розвивати як пізнавальну, так і творчу активність кожного школяра. Це і «урок-огляд знань», і «урок –вікторина», і «урок-змагання», де використовую групову роботу, тестові завдання, змагання, роботу в парах, вікторини й ігри. Даю можливість розкритися кожній дитині. Тоді вони ніколи не втрачають цікавості до науки, будуть «тягнутися» до додаткової літератури, співробітництва.

Яким має бути сучасний урок читання?  Це, напевно, одне з багатьох питань, яке ставлять собі як вчителі-початківці, так і досвідчені педагоги. Адже з плином часу, впровадженням новітніх технологій, ми рухаємось вперед, а з нами – і наші вихованці.

На сучасному етапі розвитку освіти я захоплююсь новими технологіями викладу матеріалу на уроках читання. Вони допомагають мені подолати байдужість і відчуженість дітей, згуртувати та підбадьорити, мимоволі захопити та розговорити їх, навчити читати швидко і розуміти зміст прочитаного, бо «…ми нічого не зрозуміємо, якщо будемо читати занадто швидко чи занадто повільно» (Блез Паскаль), брати активну участь в обговоренні.

Готуючись до кожного уроку читання, я керуюсь настановами В. О. Сухомлинського: «Навчіть у початкових класах всіх дітей читати так, щоб вони вміли читаючи думати й думаючи читати».

Найкраще урок розпочинати з постановки та розв’язання будь-якої проблеми. Це активізує учнів, пробуджує логічне мислення, бажання висловитись. Учні почувають себе в ролі дослідників, які досліджують відомі і невідомі їм речі. Наприклад:

Казка «Кирило Кожум’яка».

1.    Де відбуваються події?

2.    Що означає слово столиця?

3.    Що вам відомо про місто Київ?

4.    Яка подія знаходиться в основі сюжета казки «Кирило Кожум’яка»?

5.    Доведіть, що ця казка чарівна?

Якщо діти не в змозі розв’язати проблему повністю, то вона повністю або частково переноситься на наступний урок у вигляді домашнього завдання, що перевіряється фронтально.

Далі, коли ми «розігрілись» в усному мовленні, то можна братись до удосконалення читацьких навичок та вправ для розвитку артикуляційного апарату. У кожного учня на парті є «Чарівна папка», яка складається з таблиць та слів. Але це не просто таблиці чи слова, вони чарівні. Чому? Бо вони кольорові. Дякуючи їм вдосконалюється техніка читання в учнів та  розширюється кут зору. На наступному етапі ідуть вправи з логічним навантаженням. Прикладом може бути вправа «Ромашка», завдання якої полягає у створенні правильного речення, що стосується даної теми.

	Ця вправа допомагає учням у відтворенні змісту тексту, запобігає зазубрюванню. Дитина намагається прочитати текст так, щоб на наступному уроці «зірвати» з ромашки правильні пелюстки.

«Читання вчить дитину мислити, мислення стає стимулом, що пробуджує сили розуму. Книжка і жива думка, пробуджена книжкою, є найсильнішими засобами, які запобігають зубрінню – великому злу, що отуплює розум» (В. О. Сухомлинський. Вибрані твори. В 5-ти т. Т. 2.- К.: Радянська школа 1976. – С. 451-452).

Добре спрацьовує вправа «Мозковий штурм», яка дає можливість повторити вивчене на попередніх уроках та узагальнити почуте. Ця вправа – міра швидкості думки та шкала виявлення рівня знань.

Чудовим перевірним засобом є гра «Мімікрічі». На дошці вивішуються мімічні обличчя хлопчиків. Завдання – знайти у тексті та зачитати ті речення, які б відповідали певному образу. Завдяки їй навчите розуміти зміст прочитаного, давати аналіз подіям, швидко проводити вибіркове читання, визначати план тексту…

На етапі вивчення нового матеріалу добираю для роботи вправи. Які деталізують текст і не дають «заплутатись» інформації у дитячій голові.

Прикладом ї складання асоціативного куща А. Дімарова «Для чого людині серце».

   Цікаві завдання можна провести на етапі «Словникова робота», це вправи «Світлофор» та «Американські гірки». Вони сприяють швидкому і свідомому читанню.  

Урок читання – урок творчості, а творцями його є учні – не об’єкти, а суб’єкти вивчення. Виховати в дитині любов до книги можна лише словом, яке переростає в діло. Потрібно намагатися, «щоб слово звучало для учня, як музика!» (В. О. Сухомлинський. Вибрані твори. В 5-ти т. Т. 2.- К.: Радянська школа 1976. – С. 469).

Адже «дитина стає байдужою, несприятливою до кінця. Якщо слово не живе в її душі як засіб творчості, якщо вона тільки заучує чужі думки і не творить своїх та не висловлює їх словами»  (В. О. Сухомлинський. Вибрані твори. В 5-ти т. Т. 2.- К.: Радянська школа 1976. – С. 454).

Підсумок уроку проводжу методом «Рефлексії». Учні дають відповіді на такі три питання:

ü Що я вмію?

ü Що я знаю?

ü Що я ціную? (на основі сьогоднішнього уроку).

На даний момент хочу процитувати слова К. Д. Ушинського: «Якщо Ви вдало вибирете працю і вкладете в неї свою душу, то щастя саме відшукає Вас».

Я вдало вибрала для себе працю, вкладаю в неї всю свою душу, і, думаю, що моє щастя незабаром мене знайде.

Висновки

Суть інтерактивного навчання: навчальний процес організований так, що всіх учасників залучено до процесу пізнання, формування висновків, створення певного результату, де кожен робить індивідуальний внесок, обмінюється знаннями, ідеями, способами діяльності. Відбувається цей процес в атмосфері доброзичливості та взаємопідтримки. Це дозволяє не тільки отримати нові знання, а й розвиває пізнавальну діяльність, переводить її в більш високі форми кооперації та співробітництва.

Інтерактивне навчання дозволяє розв'язати одразу кілька завдань: розвиває комунікативні вміння й навички, допомагає встановленню емоційних контактів між учасниками процесу, забезпечує виховне завдання, оскільки змушує працювати в команді, прислухатися до думки кожного. Використання інтерактиву знімає нервове напруження, дає можливість змінювати форми діяльності, переключати увагу на основні питання.

Найбільш відомі форми інтерактивних методів - «велике коло», «вертушка», «акваріум», «дебати», «мозковий штурм», «Джиг-соу».

Інтерактивні технології (ІТ)можна представити як різновид активних методів навчання. Але ми виділяємо їх в окремий розділ, щоб підкреслити важливу роль цих технологій у сучасній освіті.

Суть інтерактивних технологій полягає в тому, що навчання відбувається шляхом взаємодії всіх, хто навчається. Це співнавчання (колективне, кооперативне навчання, навчання у співпраці), в якому і вчитель, і учні є суб'єктами. Учитель виступає лише в ролі організатора процесу навчання, лідера групи учнів.

ІТ найбільше відповідають особистісно зорієнтованому підходу до навчання. В процесі застосування інтерактивних технологій, як правило, моделюються реальні життєві ситуації, пропонуються проблеми для спільного вирішення, застосовуються рольові ігри.Тому ІТ найбільше сприяють формуванню в учнів умінь і навичок, виробленню особистих цінностей, створюють атмосферу співробітництва, творчої взаємодії в навчанні.

Формування пізнавального інтересу як одна з умов розвитку мовленнєвих навичок

Розвиток пізнавальних інтересів, як і будь-який процес становлення, - це внутрішньо необхідний рух живої системи від нижчих до вищих рівнів організації та функціонування, це якісні зміни в цілому, перехід від нижчих структур пізнання до вищих.
Процес формування пізнавальних інтересів є цілеспрямованим керівництвом навчальною діяльністю учнів.
А суть полягає в загостренні протиріччя між відображеним (відомим) і відображуваним (невідомим) та в його розв'язанні.
Формування пізнавальних інтересів - процес тривалий. Він вимагає певних умов і залежить від педагогічного керівництва, від правильного встановлення органічної єдності системи науки, системи пізнавання цієї науки та системи її викладення в школі. Це зобов'язує  класовода при формуванні пізнавальних інтересів враховувати характерні особливості навчальної діяльності як об'єкта  інтересу учнів, зокрема наявність елементів новизни в змісті навчального матеріалу, функціональний зміст навчальної праці, форми організації навчальної діяльності.
Учні оволодівають дійовими знаннями тоді,коли під керівництвом учителя активно, з інтересом працюють над джерелами знань - дидактичним матеріалом, підручником, наочним посібником і т.д.
Головна умова формування інтересу- це розуміння дитиною змісту і  значення виучуваного. Для цього учитель повинен поставити перед собою  педагогічно чітку мету: в чому він повинен сьогодні переконати учнів, як розкрити їм значення даного питання в наш час і в найближчу для дітей перспективу.
Друга важлива умова збудження інтересу- це наявність нового як у змісті виучуваного, так і в самому підході до його розгляду.
Третя умова виховання інтересу- це емоційна привабливість навчання. Треба прагнути, щоб здобуті на уроках знання викликати в учнів емоційний відгук, активізували їх моральні, інтелектуальні та естетичні почуття.
Четверта умова виховання інтересу- це наявність оптимальної системи тренувальних творчих вправ і пізнавальних завдань до відповідної "порції" програмового матеріалу.
Пізнавальне завдання- це комплекс тренувальних, пропедевтичних вправ, спрямованих на дедуктивне використання попередньо  сформульованої  теорії (окремих її положень) з метою оволодіння новими знаннями, глибшого проникнення в зміст наукового поняття, розкриття ще складніших зв'язків у цьому змісті.
Необхідними умовами успішного виконання пізнавального завдання є: наявність джерел знань; наявність в учнів знань, на основі яких вони набувають нові;  участь мислення та інших засобів пізнання,які необхідно прикласти до джерел знань; вибір ефективного методу пізнання; чітка логічна послідовність вказівок учителя щодо роботи з дидактичним матеріалом, підручником, та ін.; поєднання кожної вказівки вчителя із запитанням, яке скеровує думку учнів на потрібні узагальнення.
Наступні умови - самостійність у пізнавальній діяльності; оцінка успіхів учнів з боку вчителя. Учитель зацікавить учнів своїм предметом, лише додержуючи продуманої методики  ведення уроку або системи уроків: "треба, щоб методи  викладання полегшували набування знань, робили їх цікавими, зрозумілими дітям". Навчання з високими творчими можливостями, чітке усвідомлення дітьми того, що вони повинні взнати, в чому переконатися, що зробити, завжди викликає стійкий інтерес.
Урок цікавий, коли вчитель добирає й використовує дані (факти, цифри, малюнки, моделі, картини, колекції, досліди,описи), які вражають уяву учнів своєю незвичайністю, коли нові відомості про предмет щось змінюють у раніше засвоєних дітьми поняттях.  "Щоб збудити нашу увагу, предмет має являти собою для нас новину, але новину цікаву, тобто таку новину, яка або доповнювала б, або підтверджувала, або спростовувала, чи розбивала те, що вже є в нашій душі, тобто, одним словом, таку новину, яка що-небудь змінювала у слідах,які в нас уже вкоренилися".
Серед педагогічних якостей учителя важливими є вміння збудити в учнів інтерес до знань. І не тільки збудити, а й задовольнити його.
Сьогодні замало "давати знання". З перших днів у школі дитину треба вчити вчитися, вчити думати, вірити в розум дитини, її можливості в її право здобувати знання радісно.
Урок -дослід, урок- роздум, урок-диспут, урок-відкриття це нові методи і прийоми, які владно входять в школу і будують ще ефективніші, коли підвищиться їх позитивна емоційність.
На уроці слід формувати пізнавальні інтереси дитини. І тут вирішальне значення мають інтелектуальні процеси: інтенсивна робота думки при розв'язуванні навчальних завдань, пошуках відповідей на поставлені запитання, вияви волі, спрямовані на подолання неминучих при цьому труднощів. Проте інтерес не має нічого спільного з розвагою, яка не переслідує пізнавальних цілей. Йдеться про цікаву систему навчання, про постійну копітку й наполегливу роботу з формування стійкого інтересу, а не про каскад цікавих завдань, не про те, щоб перетворити навчальний предмет у "збірник цікавинок", щоб " усе зробити цікавим".
Проблемне навчання є психологічно доцільною системою роботи з учнями і характеризується такими особливостями:

• нові знання не подаються в готовому вигляді;учні опановують їх у процесі активної самостійної діяльності, спираючись на раніше набуті знання і вміння;
• разом з новими знаннями учні набувають уміння їх застосовувати за різних умов,тобто оволодівають способами розумової та практичної діяльності;
• від дітей вимагається творча самостійність;
• велике значення надається мотивам навчання і створенню в учнів відповідного емоційного стану;
• створюються й розв'язуються ситуації,аналогічні до життєвих.
  
  Проблемне навчання ґрунтується на системі проблемних ситуацій. Проблемна ситуація на уроці в 1-4 класах- це постановка перед учнями певного пізнавального завдання, яке містить у собі протиріччя, викликає дискусію, спонукає до роздумів, пошуків і висновків.
  У початкових класах найдоцільнішими і найпоширенішими прийомами створення проблемних ситуацій з метою розвитку пізнавальних інтересів дітей є:
  -показ помилок,до яких призводить незнання певної теми.
  Вчитель диктує слова льотчик,район, батальйон,сьомий. Виникає ситуація трудності коли писати -ьо, а коли -йо.
  -постановка перед молодшим школярем дослідницьких завдань; простежте за місцем наголосу в українських словах і зробіть висновок;
  -спонукання учнів до узагальнення фактів; порівняйте слова: бур'ян - буряк, пір'я - буря, подвір'я - рядки. Сформулюйте певне правило на основі цього порівняння;
  Організація творчої діяльності учнів здійснюється за таким загальним планом:
  1.Спостереження об'єктів, явищ, процесів та зв'язків між ними. Виникнення запитань: чому? як?
  2.Формулювання проблеми, усвідомлення мети завдання, тобто того, що необхідно для його виконання.
  3. Реалізація накресленого плану.
  4. Визначення послідовності дій (складання плану). Пошуки найраціональнішого способу розв'язання проблеми.
  5. Порівняння одержаних результатів з визначеною метою.
  6. Остаточний опис і оформлення розв'язку проблеми.
  Для виховання інтересу бажано, щоб пошукова ситуація підтримувалася на всіх етапах уроку.
  Ефективним засобом створення проблемної ситуації є операція порівняння. Так на уроках української мови вчителі пропонують учням завдання на порівняння, на пояснення слів і висловів, відшукання стилістичних та інших помилок, що розвиває мовну пильність, логічність мислення дітей, їх інтерес. (Яке значення слова добрий у словосполученнях добрий дід, добрий борщ і добрий слух? Про що це свідчить?)
  У різні періоди розвитку школи перед педагогами завжди поставало  одне й те саме питання: як навчити учня, якими методами досягти освітньої, розвиваючої і виховної мети навчальних програм.У центрі уваги сучасної школи - особа учня.
  Серед широкого загалу засобів впливу на особистість школяра спостерігаємо засилля мас-медіа, причому здебільшого низькопробної продукції. Тільки завдяки силі мистецтва слова учень може стати носієм кращих надбань національної і світової культури, у нього розвинеться здатність до саморозвитку, самовдосконалення, життєтворчості. Такі серйозні завдання, поставлені перед вчителем, зумовлюють і вибір різноманітних форм роботи з учнями та застосування широкого спектру методів навчання і виховання його.
  Пізнавальна самостійність школярів забезпечується у першу чергу шляхом мотивації навчальної діяльності. Саме завдяки правильному мотивуванню діяльності виникає потреба задовольняти суперечності між мотивом необхідності пізнання й можливостями задовольнити їх власними силами.Функції вчителя - збудити пізнавальний інтерес, навчити учня здобувати знання, виробити у нього різні способи одержання нової навчальної  інформації.
  Пізнавальна активність учня може бути викликана цікавістю, допитливістю, або епізодичністю, усвідомленим прагненням пізнати нове або бажанням розширити й поглибити знання чи навички систематичної розумової діяльності.
  Другим важливим компонентом пізнавальної самостійності є змістовно- оперативний. Він передбачає володіння учнем певними знаннями і способами їх здобуття самостійно. Тут необхідно вчителю застосувати науковий підхід до викладання, частково- пошуковий і дослідницький методи, прийоми укрупнених дидактичних одиниць, модульного навчання.
  Ефективне засвоєння знань і способів діяльності передбачає таку організацію пізнавальної діяльності учнів за якої навчальний матеріал стає предметом активних розумових і практичних дій кожного учня.
  Увесь процес пізнання (від збудження інтересу- до самостійного осягнення нового) акумулює всі можливості учня, увесь арсенал уже набутих знань, а також потребу і волю здобуття нових. Такий метод забезпечує найвищу ефективність процесу навчання, на противагу репродуктивному методу,який так широко практикується.
  
  
  Система роботи по становленню акцентуаційної навички молодших школярів
  Методичні рекомендації щодо вивчення наголосу в молодших класах
    Українська мова сьогодні – не тільки предмет і засіб навчання, а й засіб спілкування в багатьох сферах життя. Тому справа оволодіння нею стосується кожного громадянина нашої держави. У період реформування початкової школи й оновлення її змісту освіти відповідно до Закону України «Про загальну середню освіту» відбувається переорієнтація процесу навчання української мови на розвиток мовленнєвої особистості молодшого школяра, формування його комунікативної компетентності.
       Однією з якостей усного літературного мовлення, як відомо, є його чистота, яка передбачає передусім уживання літературних слів з відповідним наголошенням їх. Першою складовою цієї роботи є формування в учнів навичок літературної вимови, оскільки «від того, як поставлена вимова, залежить і якість читання, і розуміння усного мовлення, і вміння говорити, і правописні навички.
      Формування навичок процес складний і довготривалий, який вимагає системного підходу з боку вчителя та активних дій дитини: фізичних рухів мовних органів (зовнішніх дій) та інтелектуально-емоційних зусиль. Цей процес не може протікати стихійно він має бути організований як навчальний, педагогічно спрямований, а самі навички повинні стати в один ряд з іншими навчальними навичками (читацькими, орфографічними, орфоепічними, пунктуаційними, обчислювальними тощо).
     Відхилення від орфоепічно правильної вимови, що трапляється в мовленні молодших школярів, найчастіше пояснюються такими причинами:
  ·      діалектним оточенням;
  ·      впливом спорідненої мови;
  ·      орфографічним читанням слів;
  ·      органічними вадами мовного апарату.
  Свою роботу я розпочала з  експерименту по виявленню рівня сформованості акцентуаційної навички в учнів 2-4 класів.

  Рівень	2клас(17уч.)	3 клас(20уч.)	4 клас(18уч.)
  Високий	10	10	9
  Достатній	5	6	5
  Середній	2	4	3
  Низький	-	-	-

  
  
       За даними експерименту з орфографії по засвоєнню списку слів, вимову і правопис яких школярі мають запам’ятати, можна  зробити висновок, що в більшої частини учнів початкових класів міцно сформовані орфографічні навички. Але були деякі порушення нормативного наголосу в словах.
      Однією з основних причин порушення нормативного наголосу в словах є характер місцевих говірок. Наприклад, у південно-західних говорах впадає у вічі зміцнення наголосу в дієслівних формах (бу´ла, буде´, несла´, ідемо´, замість була´, бу´де, не´сла, іде´мо).
     Другою причиною акцентологічних помилок є вплив споріднених мов (для української – російської, білоруської, польської, чеської та інших мов).Наприклад, під впливом російської мови можна почути до´чка, чоти´рнадцять, оле´нь, но´вий, подру´га.
     Наголос у мові може виконувати різні функції, а саме виділенню слів із мовного потоку; виступати засобом розрізнення лексичного значення слів(коса´ – ко´са); служити основним морфологічним показником для розрізнення окремих граматичних форм (насипа´ти – наси´пати, кни´жки – книжки´).Ці функції становлять для молодших школярів різний ступінь складності і вимагають особливого методичного підходу до їхнього засвоєння.
     Робота над наголосом, розпочинаючись із уроків навчання грамоти в 1 класі, здійснюється у двох напрямках – засвоєння учнями нормативного наголосу у вживаних словах та вироблення умінь і навичок швидко і безпомилково визначати в будь-якому слові наголошений звук.
     Вироблення в учнів навичок правильного наголошування слів тісно пов’язане з умінням чути і впізнавати в слові наголошений звук (склад) як у мовленні співбесідника, так і у власному мовленні. Ці вміння, якими учні мають оволодіти вже в 1-2 класах, інколи набуваються з великими труднощами, що пояснюється, в першу чергу, самою природою наголосу в нашій мові.
     На практиці ми побачили, що не всі діти однаково сприймають наголос у словах. Одні розрізняють його тільки у вимові вчителя, причому деякі з учнів чують наголос лише в тому випадку. Коли наголошений склад вимовляється з сильним напруженням голосу. Є частина дітей, що добре розрізняють наголоси у вимові інших та при власному промовлянні слів уголос, але затрудняється визначати наголошений звук у внутрішньому мовленні.
     Опрацьовуючи тему «Наголос», систематичну роботу над прищепленням учням навичок правильного наголошування слів необхідно здійснювати з урахуванням вказаних раніше недоліків. Перше уявлення про наголошені склади та наголошені звуки учні одержують у добукварний період навчання грамоти, після того, як вони навчилися на слух та за характером вимови розрізняти голосні і приголосні. Це уявлення треба розвивати в дітей в невеликій кількості добре зрозумілих за значенням двоскладових слів. Для спостереження за силою вимовляння звуків у словах учням спочатку пропонуються слова з наголосом на першому складі (ма´ма, ра´ма, ли´па), а пізніше – з наголосом на другому складі (оса´, коса´, лоша´, село´, роса´). Спочатку діти впізнають наголошений звук під час виразного читання вчителем, а потім – у вимові товаришів та власному голосному мовленні. Цьому сприятимуть такі вправи:
  1.   Змініть слова так, щоб наголос перейшов на другий склад:
  села – (село), книжка – (книжки), човен – (човни), хата – (хати).
  2.   Змініть слова так, щоб наголос перейшов на перший склад:
  вода – (води), перо – (пера), верба – (верби), пташки– (пташка).
  3.   Поділи слова на склади дужками знизу і постав наголос.
    Район, мальви, лимон, спить.
  4.   Встав пропущені букви і постав наголос.
     Оз…рце, н…бесний, з…мовий, кал…ндар.
  5.    Склади слова зі складів, постав наголос:
  ка, ле, ле     _____________________
  ка, біл         _____________________
  ро, бець, го _____________________
  ля, зем         _____________________
  зо,ти, ши     _____________________
  Проведений експеримент підтвердив те, що успіх у прищепленні молодшим школярам навички швидко й безпомилково визначити в словах наголошений звук (склад) значною мірою залежить від методичних прийомів. Часто вчителі, формуючи в учнів це поняття, зосереджують увагу тільки на складах, наголошених і ненаголошених. Тому в пошуках наголосу учні звертаються до поскладового вимовляння слів (со-ро´-ка). Однак за такого вимовляння порушується характерна для кожного слова ритміко-мелодійна структура, видихові енергія і сила наголосу розподіляються рівномірно між усіма складами, при цьому майже втрачається.
    Вчитель бере до уваги, що наголошений голосний звук у слові виділяється з-посеред ненаголошених в основному завдяки більшій силі голосу, яка концентрується на ньому. Тому треба пам’ятати, шо наголос у слові може бути визначеним правилом, якщо слово буде вимовлене єдиним голосовим потоком, без поділу на склади. Під час такого вимовляння на голосний склад природно підкреслюється силою голосу та частково – тривалістю звучання. Інколи учні, правильно вимовляючи слово, скажімо, з наголосом на першому складі, помилково відносять його до слів з наголошеним другим або третім складом. У такому випадку слід запропонувати учневі вимовити слово так, щоб наголошеним, сильним, був названий ним склад, наприклад, о´кунь, я´блуко.
   Ефективним є прийом, описаний В.Задорожним, - штучна зміна місця наголосу, тобто вимовляння одного й того слова з почерговим наголошуванням різних складів. Наприклад, у слові «рослина» учень визначив і назвав три склади. Після цього йому пропонується вимовити слово тричі, змінюючи у кожному випадку наголос. Порівнюючи звучання слів (р͢о͢слина, росл͢ина, рослин͢а), учень легко обирає природний варіант і правильно визначає наголошений склад.
      Інший прийом – підкреслювання наголошеного звука (складу) не тільки силою голосу, а й висотою тону. Наголошений склад виразно виділяється на фоні ненаголошених, якщо слово вимовити з питальною інтонацією. Словесний наголос зливається зі смисловим наголосом, що супроводжується незначним підвищенням тону на наголошеному складі. Пропонуємо учням вимовити слово так, немов би вони його недочули і перепитують: школа? ходив? машина?
     Протягом першого року навчання, крім вправ підручників на визначення наголосу в словах. Необхідно проводити систематичну роботу й з іншими словами, у наголошуванні  яких учні припускаються помилок, та зі словами. Визначеними програмою, вимову та правопис яких треба запам’ятати. Наступним етапом роботи над наголосом, що розпочинається в першому і продовжується в другому класі, є ознайомлення учнів із смислорозрізнювальною роллю наголосу. В українській мові є частина слів-омографів, тобто таких, що пишуться однаково, а розрізнення їх лексичних значень відбувається в усному мовленні за допомогою наголосу: доро´га – дорога´; за´мок – замо´к; жа´ло – жало´; жи´ла – жила´. У роботі з такими словами, де це можливо, слід використовувати предметні та ситуативні малюнки. У решті випадків, де малюнків дібрати неможливо, з кожною парою таких слів учні складають речення, вчаться правильно їх вимовляти, визначати наголос.
   У формуванні в учнів уміння визначати в словах наголошений звук важливо спиратися на слухові сприйняття. З цією метою слід застосовувати різного виду диктанти, зокрема вибіркові. Наприклад: записати тільки слова з наголосом на першому (другому, третьому) складі. Такому диктанту можна надати характеру гри, змагання: учні першого ряду записують слова з наголосом на першому складі, другого ряду – на другому складі, третього ряду – на третьому складі. Виграє той ряд, учні якого допустили найменшу кількість помилок. Таку роботу можна дещо ускладнити, наприклад:  послухайте слова і, записуючи їх, змініть так, щоб наголос перейшов на інший склад (вода, земля, берег, колесо, стежка, сестра, сорочка).
     Вправи на визначення в словах можна органічно поєднувати із завданнями лексичного граматичного характеру. Приклади:
  1.   Змініть слово або доберіть до нього спільнокореневе так, щоб наголос у ньому перейшов з кореня на закінчення:
  зірка, казка, книжка, молодь, низько.
  2.   До кожного зі слів доберіть спільнокореневе з наголосом на корені: дзвінкий (дзвінко), тепло (тепленько), кислиця (кислий), рибалка (рибка), вишневий (вишенька), пекти (печиво).
  3.   Визначте, на яку значущу частину падає наголос у словах питаннях:  навій, камінь, камінець, виписати.
  4.   До поданих слів (прикметників) доберіть спільнокореневі слова (іменники), визначте наголос в парах слів: крилатий, земний, кам’яний, липневий.
  5.    Утворіть форму множини від таких іменників: човен, сторож, хустка, книжка, болото, поле, море. У кожному зі слів визначте наголос.
  Окремі вправи з цієї групи необхідно призначити для спостережень за роллю наголосу у мові, наприклад:
  1.   Змініть в словах наголос так, щоб змінилось їх значення: дорога, на березі, коса. Складіть речення з кожною парою слів.
  2.    Прочитайте. Поясніть значення виділених слів. Чим вони схожі і чим відрізняються?
                   Ранок сонячний настав,
                   я жену гусей на став.
                   Лине пісенька дзвінка,
                    Голосніше від дзвінка.
  Учні першого класу повинні навчитися визначати наголос у формах одного і того ж  слова. Ознайомитися з найпростішими прийомами перевірки ненаголошених голосних у коренях слів. Учні успішно оволодівають правилом правопису слів з ненаголошеними е, и і свідомо користуються ним тільки тоді, коли добре засвоїли поняття наголосу. Уміють визначати його на слух і самі правильно наголошують слова. Над правильністю вимови. Зокрема наголошуванням слів. Треба працювати постійно і на всіх уроках. Починати цю роботу потрібно ще в букварний період. У цей час ми ще не даємо визначення, що таке наголос, наголошений чи ненаголошений склад, але практично діти дізнаються, що не всі склади у словах вимовляються з однаковою силою голосу. Один з них завжди вимовляється сильніше. На уроках граматики учні повторюють це і розвивають уміння і навички правильно виділяти в слові наголошені голосні, правильно вимовляти ненаголошені. Робота над наголосом проводиться в такій послідовності: спочатку учитель вголос читає слова без поділу на склади єдиним голосовим потоком. Чітко виділяючи один із них. Після цього вголос читають ці ж слова викликані учні.
     Для такого читання спочатку беруться окремо, а не в реченні, двоскладові слова з першим наголошеним складом, потім з другим наголошеним складом – далі – трискладові слова з різними наголошеними складами. Читання слова без поділу на склади дає можливість силою голосу виділити один наголошений склад.
    Вслухаючись у вимову слів учителем або самостійно вимовляючи їх, учні переконуються, що не всі склади в слові вимовляються однаково, один з них вимовляється з більшою силою голосу, тобто з наголосом. При цьому слід звернути увагу дітей  на те, що з більшою силою голосу в такому складі вимовляється саме голосний звук, що сильний голосний звук може бути в першому, другому, третьому та інших складах. Після читання діти дають і свої приклади.
       Вимовляння одного із складів слова з більшою силою голосу називається наголосом. Наголос в складі падає на голосний, а не на приголосний  звук.  Після цього висновку  вчитель показує, яким значком позначається наголос на письмі (водá).
  Щоб діти краще зрозуміли наголос у слові, можна прочитати кілька слів без поділу на склади з підвищенням і посиленням голосу або з викрикуванням: учні тихо, але швидко читають кілька разів одне слово, а останній раз ніби викрикують його. Або, пропонується читати слово так, ніби кличеш кого: Пéтре!
     Робота над засвоєнням наголосу не обмежується тільки уроками по даній темі, а проводиться на всіх уроках мови  та інших предметів, зокрема на уроках математики, де часом допускаються неправильні наголоси в словах:
    оди´надцять, чоти′рнадцять, ші´стдесят, сі´мдесят, ві´сімдесят, замість одина´дцять, чотирна´дцять,шістдеся´т, сімдеся´т, вісімдеся´т.
     Показниками засвоєння граматичних понять учнями початкових класів, як відомо. Є уміння відрізняти дану категорію від подібних, підводити окремі випадки під загальне правило, користуватися граматичними знаннями в самостійних творчих роботах, у своїй мовній практиці. Серед умов, які сприяють ефективному формуванню граматичних умінь і навичок з рідної мови, методисти вказують такі:
  1.   Активна розумова діяльність учнів, що ґрунтується на зацікавленості дітей у пізнанні нового, самостійності в процесі навчання.
  2.    Зв’язок роботи над граматичним поняттям з мовленнєвою діяльністю учнів.
  3.   Засвоєння як смислових, так і формальних ознак поняття, уміння.
  4.    Встановлення зв’язків між граматичними поняттями.
  5.   Варіативність матеріалу в процесі ознайомлення з ознаками, поняттями.
  6.   Систематичні вправи для закріплення граматичних понять.
  У забезпеченні цих умов важлива роль належить порівнянню. У процесі вивчення усіх розділів граматики і порівняння є необхідним засобом формування знань, умінь і навичок, розвитку мислення молодших школярів.
      Так у розділі «Звуки і букви» за допомогою порівняння учні навчаються розрізняти поняття «звук» і «буква», звуки мови (голосні і приголосні, наголошені і ненаголошені, дзвінкі і глухі, тверді і м’які приголосні), переконуються у відмінності між вимовою і письмом голосних і приголосних, наголошених і ненаголошених голосних. Тут корисні різноманітні вправи на порівняльній основі: вичленення, групування і узагальнення. Наприклад: Прочитайте  уважно слова
  сир, рис, меч, малина, го´лови-голови´, ве´рби- верби´.Український наголос має динамічний характер, тобто наголошений голосний виділяється більшою тривалістю і силою. Ці ознаки наголосу учні засвоюють ще в початкових класах. Варто також звернути увагу на те, що наголос слова в українській мові різномісний, вільний, а не прикріплений до певного місця в слові. На прикладі словосполучень:
  рідні сестри – книга сестри,
  батьків портфель – будинок батьків
  учням слід з’ясувати, що наголос служить для розрізнення граматичних форм слова або частин мови. Внаслідок цих ознак він стає допоміжним засобом словозміни і словотворення. Різномісність наголосу робить його важливим смислорозрізнювальним засобом у лексиці. Можна наводити сотні слів, котрі відрізняються одне від одного тільки наголосом. Це слова типу за´мок – замо´к, о´бід – обі´д, при´клад – прикла´д.
    Наголос,  таким чином, є предметом вивчення не тільки фонетики, а й  лексикології, словотвору і морфології. Вироблення вмінь правильно визначити місце наголосів у слові вимагає постійних тренувань.  Не меншої уваги потребує вироблення навичок наголошувати слова, в яких школярі часто допускають помилки під впливом російської мови чи місцевої говірки. Засвоєння наголосу сприяє виробленню орфоепічних і орфографічних навичок.
     Окрім словесного наголосу. Важливе практичне значення має ознайомлення учнів із фразовим наголосом, який виділяється в реченні і є одним з інтонаційних засобів, поряд з мелодикою, паузами, тембром і темпом мовлення. Фразовий наголос пов’язаний із фонетичним членуванням мовного потоку, в якому виділяють фонетичну фразу-закінчення за смислом висловлювання, об’єднане інтонацією і відокремлене паузою від інших висловлювань. Розрізняють три види фразового наголосу:
    1)наголос акцентної групи, в якій об’єднуються повнозначні і службові слова (до школи, брат і сестра, читав би);
   2) синтагматичний наголос, що виділяється в синтагмі-групі слів, тісно пов’язаних між собою;
   3) логічний наголос – виділення окремого слова в реченні з певною смисловою метою.
   Діти повинні навчитися членувати речення і встановлювати місце різних видів фразового наголосу. Ця робота необхідна при виробленні навичок виразного читання і проводиться на уроках під час виконання усних вправ різного характеру.
  1.   Прочитати цілу фразу на одному видиху. Секундний видих, пауза, вдих. Цезурою (V) вказано, де слід зробити зупинку і набирати повітря.
  
  
                         На рідній землі
                   Журавлі-журавлики
                   Крила натомили, V
                   Бо довго над морем
                   З вирію летіли. V
                   А коли на рідну землю
                   В чистім полі сіли, V
                    Їм росиночка маленька
                    Повернула сили.V
                                    ( В. Грінчак)
  2.   Прочитайте прислів’я на одному мовному видиху. Після короткого видиху, паузи і вдиху прочитати прислів’я повністю, повторити 2-3 рази:
  ·      За праве діло стій сміло.
  ·      Малі тілом, та великі духом.
  ·      Не спіши язиком, квапся ділом.
  ·      Про добре діло говори сміло.
  ·      З добрим дружись, а лихих стережись!
  ·      Краще на волі на вітці, ніж у неволі в клітці.
  3.   Прочитати віршовий рядок на одному видиху. Після секундного видиху, паузи набрати повітря і читати рядок, далі вдихнути повітря і читати другий рядок. Після двох рядків робити більшу паузу, повніший вдих і прочитати всю строфу.
              Живи, живи, красуйся, V
              Червона Україно!/
              Свободи ясне сонцеV
               Осяєває нас.//
  
  
               Поглянь: взялись за рукиV
               І йдуть до праці разом/
               І щахти, і заводи, V
               І села, і міста.//
  
  
               Підкорені під ноги, V
               Вже вороги не встануть./
               Дихни на повні груди, V
                Народе, любий мій!//
  
  
                А скільки в нас багатстваV
                І щастя золотого!/
                    Бери його рукою – V
                    Не вибереш до дна.//
  
  
  
  
  З досвіду роботи над темою «Наголос»
  Розглядаючи і аналізуючи систему уроків з української мови в другому класі за даною темою, я в основу своєї роботи  поклала такі завдання:
  1)    засвоїти, що:
  а) в слові один склад наголошений;
  б) наголос в словах української мови може падати на будь-який склад;
            2) формувати в учнів:
                а) вміння визначати наголос у словах;
                б) поняття про наголошений і ненаголошений склади і звуки, навчити дітей розпізнавати їх у словах на слух;
                в) вміння складати речення з поданими словами;
                г) вміння виділяти наголошений звук у слові;
             3) практично ознайомити дітей з тим, що при зміні слова наголос може переходити з одного складу на інший (зірка – зірки), при зміні наголосу того самого слова – змінюється значення слова.
        На першому уроці актуалізую вивчене ще в добукварний період, використовую:
  1)    словниково – орфографічні вправи (вони спрямовані на запам’ятовування учнями правильної вимови й написання слів; на розуміння й запам’ятовування значення кожного слова; на розвиток мовлення дітей).
        вересень
        духмяний
        календар
         Вибірковий диктант
          Виписати словникові слова.
           Аж ось і вересню кінець,
           Час на зимівлю вже.
                                (В. Стус)
           Квітень – славний квітникар –
           Сонячно і рясно
           Уквітчав нам календар
           Першим цвітом-рястом.
                                (Т. Коломієць)
           І люблять люди з давнини,
           Як сонце незагасне,
           І свій духмяний хліб ясний,
           І рідне слово красне.
                                (Д. Білоус)
  
  
          Попереджувальний диктант
          Вересень трусить груші в садочку. (Ф. Петров)
            Духмяно пахне запахуща м’ята. (Л. Пшенична)
            Слово календар з’явилося у Давньому Римі. (А. Коваль)
     
          Замінити одним словом. Записати.
            Покажчик усіх днів відпочинку, свят. ( Календар)
          Назва дев’ятого  місяця календарного року. (Вересень)
            Той, що має сильний, приємний запах. (Духмяний)
          
  2)    вправи на поділ слів на склади;
  3)    коментоване письмо (за вправою 99);
  4)    вибіркове списування (за матеріалами вправи 100);
  5)списування виділених слів, поділяючи їх на склади і співставляючи з кількістю голосних звуків у слові.
  
  
     Практикую таку методику роботи над вивченням правила. Щоб діти краще зрозуміли наголос у слові, можна прочитати кілька слів без поділу на склади з підвищенням голосу або з викрикуванням: учні тихо, але швидко читають кілька разів одне слово, а останній раз ніби викрикують його (Машина, машина, машина. Машина!). Або пропонується читати слово так, ніби кличеш когось. Можна урізноманітнювати роботу над наголосом. Учитель читає парами змінені слова, а учні на слух сприймають різницю у їх вимові (село´ – се´ла, весло´ – ве´сла, сосна´ – со´сни, коза´– ко´зи). Ці ж слова діти повторюють пошепки, щоб відчути і відзначити наголошений склад. На закріплення вивченого правила діти виконують самостійно вправу 103.
    а)Записати слова за алфавітом (бойовий, майор, прийом);
    б) позначити наголошені склади;
    в) поділити слова для переносу дужками знизу.
  
  
  Підсумок уроку проводжу у ігровій формі. Гра «Чорно-білі слова». Дітям роздати білі і чорні квадратики. Чорні квадратики позначатимуть наголошені склади, а білі – ненаголошені склади. Учитель читає слова, а діти за допомогою квадратиків викладають їх схеми на партах.
    Наприклад:
    ніч, весна,сад 
             
            На другому уроці закріплюю уміння розрізняти наголошені і ненаголошені склади, виділяти наголошений звук у слові. Вчу дітей письмово 
          виконувати  звуко-буквений аналіз слів за алгоритмами.
        
          Розпочинаю урок з каліграфічної хвилинки з творчим завданням.
  1.    Записати каліграфічно в колонку односкладові слова, а від них утворити і записати спільнокореневі двоскладові слова, які б відповідали на питання що?.
                                                                   
  Сад – садок,
                                                               
  гриб – грибок,
                                                                   
  хліб – хлібчик.
  
  
  2.    Поділити для переносу утворені слова дужками знизу, позначити наголос у словах, назвати наголошений звук у кожному слові.
  
  
  В ході роботи над новим матеріалом  поєдную матеріали вміщені в підручнику із завданнями творчого характеру.
    1) Вибіркове списування (за матеріалами вправи 105).
    2) Вивчення правила з наведенням прикладів.
    3) Письмо з пам’яті (за вправою106).
    4) Вправа – конкурс « Хто швидше впізнає слово за наголосом» (за матеріалами вправи 107).
    5)Колективне виконання вправи 108.
  ·      Відгадування загадки;
  ·      запис загадки (дятел), підкреслення букви, яка позначає ненаголошений звук у слові дятел;
  ·      звуко-буквений аналіз останнього слова загадки (добуваю).
  5)    Пояснювальний диктант (за текстом вправи 109, перші два речення).
  
  
                   Третій урок спрямований на те, щоб ознайомити учнів з властивістю наголосу призміні наголосу того самого слова – змінюється значення слова. В ефективності проведення цього уроку важливе значення має обладнання: малюнок сороки, берези, кота, вербової гілки (котиків), табличка з числом 40, іграшковий мікрофон, таблиця "Пиши красиво і правильно".
  Роботу над вивченням нового матеріалу розпочинаю із завдання "Спостерігай, аналізуй,узагальнюй", яке вимагає від учнів надзвичайної зосередженості і виявлення максимуму життєвого досвіду. Далі іде "Творче списування"(за вправою 113).
  1)Списати слова вправи (в колонку), позначити наголос, підкреслити наголошені склади;
  2)Дібрати до кожного слова по 2 спільнокореневих, які б відповідали на питання що? що робити? Записати їх в позначити корінь.
  Золотий - золото, озолотити.
  Кам'яний - камінь, скам'яніти.
  Холодний - холод, охолодити.
  Розумний - розум, зрозуміти.
  Щоб підвести дітей до з'ясування того, що різне місце наголосу дозволяє використовувати його, як розрізнювальний засіб вираження лексичних і граматичних значень слів, проводжу гру "Диктор українського радіо" (за матеріалами вправи 115).
  а) Прочитати текст вправи  так,як би його прочитав диктор (дитина читає в мікрофон). Може прочитати 2-3 учні, щоб вибрати кращого диктора;
  б)пояснити значення виділених слів ( з використанням малюнка і тексту): бе'резі, бере'зі. По закінченні гри діти самі роблять висновок. Від зміни місця  наголосу в одному і тому слові може змінитись його значення. Далі в ході уроку іде "Самодиктант", використовую малюнки для пояснення слів со'рок, соро'к і "Самостійна диференційована робота" за вправою 117.
  В кінці уроку діти самостійно роблять висновок про те,що за допомогою наголошування інколи розрізняється і лексичне і граматичне значення слова. Це велике розходження слів, що складається з тих самих звуків. Такі слова належать до різних частин мови. Найчастіше наголосом визначаються іменники і прикметники, тотожні за звуками: доро'га - іменник і дорога' -прикметник, ту'га - іменник, туга' - прикметник.
  На 4 уроці поєдную методи спостереження і аналізу, тут іде повторення правил і узагальнення вивченого матеріалу. Така система роботи дає позитивні результати в ефективному засвоєнні виучуваного матеріалу.